Духовна війна і загроза «майдану». Як змінилася білоруська пропаганда після приходу російських журналістів

Протест рупора пропаганди


Коли Юлія Чаргінець вийшла з декретної відпустки, місце роботи вона не впізнала. За п’ять років БТ1, один з каналів «Белтелерадіокомпанії», з медіа, що, на її думку, могло стати більш вільним, перетворилося на привід соромитися власної професії.

Об этом сообщает Министерство правды


Юлія Чаргінець
Фото: facebook/Julia Charhinets
Юлія Чаргінець

Юля проходила практику на БТ у 2008 році, а через два роки влаштувалася журналісткою. Дівчині хотілося розповідати про культуру, а в недержавних медіа, що постійно були під тиском, робити це складно. І хоч одногрупники її не розуміли, Юля переконувала: політику висвітлювати не буде, а все інше ― стерпно.


У новинному відділі Юлія створювала історичні фільми і сюжети. Коли вона йшла в декрет, здавалося, новини стають ближчими до проблем аудиторії. 14 серпня, у перший робочий день Юлі, у Мінську проходили мітинги, тож вона ходила від дверей до дверей, закликаючи колег приєднатися. Але колеги або боялися, або дивувалися.


“Я/мы за честные новости”: почему белорусские журналисты уходят из государственных СМИ


― Дехто справді підтримував Лукашенка, ― каже Юля, ― були і ті, хто голосував за Тіхановську, але не наважувалися вийти на протест. Дехто навіть відмовлявся виїжджати знімати сюжет, працювали в кадрі з чорними мікрофонами, щоб оточуючі не бачили, хто знімає. Керівництво пропонувало охорону.


Фото: Телеканал Звезда


Наступного дня оператори АТН («Агентство теленовин») відмовилися знімати сюжети про побитих ОМОНівців. За кілька днів у понеділок вони разом з Юлею і технічним персоналом пішли до директора Івана Ейсмонта, чоловіка прес-секретарки Лукашенка.


― Ми вимагали збалансованого висвітлення протестів, ― пригадує Юля. ― А Ейсмонт сказав, що ми відірвані від реальності, а незгодні мають годину на звільнення. Пішли троє президентських операторів, що знімали спецрепортажі.


Після розмови з керівництвом працівники вийшли на страйк. Серед двох сотень людей було лише кілька з новинного відділу, більшість ― з розважальних програм. Очікували, що страйк примусить керівництво піти на поступки, однак результату не було: когось шантажували кредитами і неможливістю знайти роботу опісля, когось відправили у відпустку, інші злякалися і повернулися на робочі місця. Були й такі, як Юля ― вона звільнилася, коли керівниця поставила перед вибором. Зрештою, у кадрі з’явилися ті, кого раніше до роботи на камеру не допускали.




Юлія каже, що російські відеоінженери приїхали до «Белтелерадіокомпанії» після візиту її колишнього працівника, Костянтина Придибайло, що працює у московській «Комсомольській правді» та RT. За словами журналістки, він їздив по медіа Мінська і збирав дані про брак технічних працівників. Після цього до країни приїхали оператора та інженери з Росії. Юлія каже, що отримують вони в Білорусі орієнтовно 5 тисяч рублів ― у той же час місцеві на тих же позиціях отримували 1000 рублів. Вона також має інформацію, що спеціалістам з московського «Останкіно» обіцяли до 10 тисяч рублів.


― Репортери в кадрі лишилися нашими, ― говорить Юлія, ― але керують ними російські журналісти. Привезли не кореспондентів, а школу ― учать бути більш агресивними. Наші так не вміють: ми говорили про врожаї, а тепер не до них. Новини стали антиновинами, брехнею від першого до останнього слова.


Пробудження «Спутника»


У 2014 році російський пропагандистський холдинг «Россия сегодня», яким керує Дмітрій Кісєльов, створив мережу медіа Sputnik, щоб просувати російські інтереси у світі та займатися «пропагандою» у боротьбі із Заходом. Агентства працюють більш ніж на 30 мовах у всьому світі, і є в багатьох пострадянських країнах. У тому числі ― в Білорусі. Щоправда, нетиповий: внутрішня білоруська повістка керівництво мало цікавила, а журналісти переважно дотримувалися професійних стандартів, подекуди навіть краще, ніж пробілоруські медіа.


Фото: sputnik-ossetia.ru


Марина (ім’я змінено ― ред.), знайома з ситуацією всередині білоруського Sputnik, погодилася розповісти, що відбувалося всередині редакції і змінилося після виборів.


― Московське керівництво не контролювало, як журналісти писали про саму Білорусь, хоча більшість матеріалів стосувалися саме її. А от для міжнародної повістки контент часто створювали в Москві ― наприклад, спецпроекти про Сирію або Курили, ― розповідає жінка. ― Sputnik нейтрально висвітлював вибори. У перші дні протестів говорили, що Лукашенко зайшов задалеко, але риторика різко змінилася за кілька днів і на всіх державних медіа, і в агентствах, і в мережі Sputnik, і в проросійських регіональних виданнях.


Але після того, як до Мінська приїхали Андрій Благодиренко, що в якості «допомоги від Путіна» курує місцеві медіа (за повідомленням Telegram-каналу iSANS Беларусь), і Маргарита Симоньян, головна редактора RT, ситуація змінилася. Кількість матеріалів про протести різко зменшилася до 3-4 на день, у той час як стрічки інших медіа випускали значно більше текстів. Працівники у соціальних мережах писали, що не задоволені тим, що відбувається у Sputnik і звільнялися.


― Тон публікацій змінився, ― каже Марина. ― Приблизно через тиждень після виборів з’явився матеріал про побитих ОМОНівців, але інтерв’ю у побитих протестувальників не брали. Також зняли сюжет про цькування «провладних активістів». Очевидно, змінити риторику наказало керівництво. Але я не думаю, що ці матеріали створювали місцеві журналісти ― загалом у Sputnik наростало невдоволення новими наказами, журналісти почали звільнятися, тож ці матеріали створювали в Москві і надсилали вже готовими для публікації. Раніше так працювали з «міжнародкою».




У виданні з’явилася специфічна лексика. Наприклад, Координаційну раду називають «Координаційною радою опозиції», проводячи рефреймінг: видається, ніби в Білорусі є легітимна влада в особі Лукашенко. Також російські експерти, що раніше писали колонки про Сирію або Туреччину, почали писати про Білорусь. І якщо раніше на сайті не пропускали слово «Белоруссия», то тепер воно з’явилося саме в колонках.


Устоит ли Лукашенко?


― Враховуючи, що кількість кадрів зменшилася, настрій щодо внутрішньої повістки завжди був виваженим, мені складно уявити, що це будуть робити місцеві журналісти. Частину матеріалів надсилають готовими з Москви, ― каже Марина.


Це перше подібне втручання центрального офісу в редакційну політику щодо внутрішніх подій у країні з моменту заснування Sputnik.


― Виглядає на те, що у висвітленні більше схиляються на сторону Лукашенко, але все одно лишається простір для маневру. Це ж не захист інтересів Лукашенка ― це захист тільки інтересів Кремля, ― підсумовує Марина.


Путінський інформаційний десант


Ксенія Луцкіна працювала на «Белтелерадиокомпании» 15 років. Історикиня за освітою, вона потрапила на канал за розподілом і лишилася, щоб створювати історичні науково-популярні проекти. Наприклад, знімала фільм про шляхту або ж 9 Травня.


― Спершу ми робили вигляд, ніби нічого не відбувається ― ніби виборів немає. Потім почали брехати. І тоді я вже сама не рвалася щось знімати, бо бачила під своїми вікнами, що відбувається насправді, ― пригадує Ксенія.


Ксенія Луцкіна (в центрі)
Фото: facebook/Julia Charhinets
Ксенія Луцкіна (в центрі)

На виборах вона стояла в черзі для голосування разом з колегами ― усі мали білі стрічки. Коли дізналися результати, зрозуміли: правда ніколи не потрапить в ефір. Незважаючи на страх безробіття, ведучі та технічні працівники почали звільнятися.


― Ми організували страйк і хотіли зламати систему, написали петицію до міністра інформації і зібрали близько 600 підписів. Але результату не було, ― пояснює Ксенія.


У Мінську в редакції працювало близько 2 тисяч людей. 300 з них підписали рішення про забастовку з політичними вимогами, трохи менше вийшло на протест. Наступного дня дехто повернувся на роботу, а ще через день на сайті компанії з’явилося оголошення про пошук нових працівників. Близько 200 людей звільнилося. За кілька днів колеги по проектах Ксенії погодилися працювати без неї.


Страйк співробітників Белтелерадіокомпанії
Фото: tut.by
Страйк співробітників Белтелерадіокомпанії

― Ми намагалися звільнятися разом, бо одиничні звільнення нічого не дали б. Наприклад, так пішов цілий колектив радіо «Столиця». Але керівництво намагається цей процес затягувати, ― пояснює Ксенія.


Тоді ж до Мінська прибув Костянтин Придибайло, після чого на телеканали прилетіли технічні працівники з Росії. Ксенія розповідає, що її знайомим телефонували російські колеги, що вирушали до Білорусі, тож у їхній присутності на державному телебаченні вона не сумнівається. Але додає, що кореспонденти з Росії відмовлялися від перебазування у Мінськ ― хотіли надто велику оплату і переживали за свою безпеку.


― Раніше російські політтехнологи теж прилітали у кризових ситуаціях, але такого не було, ― говорить жінка. ― Коридорами студії не бігають журналісти RT, як дехто уявляє, але нашими журналістами керують з Москви. Для одного з маніпулятивних роликів, наприклад, надіслали звукову доріжку з Москви. А місцеві виконавці знайшлися ― оплата за кількість зробленого, і простір для кар’єрного росту тепер є.




Колеги, що підписували вимоги страйку і лишилися, розповідають Ксенії про тиск і недопуск до ефірів. Раніше випуски АТН вичитували на відповідність ідеології двоє людей, а тепер п’ятеро. Ксенія каже:


― Це дуже смішно, насправді. Ми в обличчя не бачили тут ідеологів, але їхню роботу відразу видно на екрані. Ніхто в нас не написав би «Белоруссия», ніхто не повірить у «новину» про те, що освіту переведуть на білоруську мову (а вони і цим намагаються лякати) ― усі ж знають, що в нас русифікація. Усе перевертають з ніг на голову.


І до приїзду російських журналістів у серпні в білоруських ЗМІ були пропаганда і маніпуляція. Наприклад, до виборів Олександр Лукашенко говорив про «ляльководів опозиції з Росії», але вже після першої телефонної розмови з Владіміром Путіним 14 серпня ляльководи «стали» американськими і західними.




― Білоруська пропаганда ― дубова, ― каже Коля (ім’я змінено ― ред.), колишній місцевий журналіст. ― Російська проти неї ― шедевр. І тепер росіяни почали в нас займатися тим, що роблять у себе: підміна понять, недомовленості, множинність версій, напівправда, вирвані з контексту слова. Прилетіли, насправді, не тільки техніки. Є версія, що деякими сюжетами на державному телебаченні займаються винятково росіяни, білорусів задіюють тільки у кадрі.


Крім закадрових творців контенту, на білоруському телебаченні з’явилися і нові «експерти» з Росії, України, Польщі й Іспанії (Товариш Альберт), в ефірі почали цитувати Володимира Соловйова. Більшість з «експертів» раніше спеціалізувалися на українській тематиці. Наприклад, Армен Гаспарян, що раніше з’являвся на екрані вкрай рідко, тепер коментує все ― так само, як і решта «експертів» з «Россия сегодня» (Олександр Сосновський, Владімір Корнілов). Також ситуацію в Білорусі коментує колишній прем’єр-міністр часів Януковича Микола Азаров і самопроголошений мер Горлівки, псевдополітологи і псевдосоціологи.




Жовті інсайди


Навесні, коли разом з передвиборчою кампанією вплив опозиційних Telegram-каналів почав зростати, у месенджері з’явилися пропагандистські канали. У Telegram неможливо визначити їхнього власника, тож поки що є лише припущення і збіги, що вказують на зв’язок з Лукашенко.


Провладні Telegram-канали мають невелику аудиторію і часто репостять одне одного. Найвідоміші ― «Желтые сливы», «Пук первой», «Беларусь News» і «Шкварка». Їхня головна мішень ― Світлана Тіхановська й опозиція. Наприклад, «Желтые сливы» публікував порно-відео нібито з Валерієм Цепкало, таке ж поширювали нібито Тіхановською, а її висміюванню присвячений цілий канал «Пук первой».


Та і «Желтые сливы», і «Шкварка» публікують і достовірну інформацію, яку потім репостять державні медіа чи структури. Наприклад, «Желтые сливы», хоч і спотворив, але першим розповів про виїзд Павла Латушка, члена Координаційної ради, за кордон, затримання Марії Колеснікової і позбавлення видання TUT.by ліцензії.


Автори каналів змінюють свою риторику синхронно з Лукашенко. У них з’явилися репости с каналів Маргарити Симоньян, Владіміра Соловйова, Костянтина Придибайло, Олександра Корнілова.


Мария Колесникова: "Моя позиция по Крыму? Озвучу официальную Беларуси. Де-факто Крым – территория России, де-юре – Украины"


Імовірною є версія про те, що канали ведуть співробітники державних ЗМІ Білорусі, особливо наближені до прес-служби президента, якою керує Наталія Ейсмонт. Є інформація, що «Желтые сливы» веде Олександр Бенько, перший заступник головного редактора газети «Рэспубліка» видавничого дому «Беларусь сегодня». Зв’язок доводять і помилки під час створення постів. Наприклад, на каналі АТН пост із «Желтых слив» з’явився раніше, ніж на самому «Желтые сливы». Тобто одна людина, що веде обидва канали, переплутала їх. Так само про це свідчать дописи з таємної інавгурації Лукашенко, куди допустили тільки обраних працівників держмедіа. Також працівників і працівниць державних структур примушують підписуватися на ці канали.


Сорос, Батька і біснуваті виродки


Проте якщо поки що не можна вказати більше ніяких конкретних імен та інструментів, наративи нової пропаганди вже чіткі. Білоруський медіадослідник Андрій Єлісєєв каже, що ситуація ― унікальна:


― Ніколи раніше до Мінська не прилітав такий «інформаційний десант» з Росії, ніколи раніше наші канали не синхронізовувалися з російськими. Наративи однакові, хоча раніше у нас про подібне не йшлося.




Андрій зауважує: ці наративи з’явилися одночасно на білоруському і російському телебаченні. За його спостереженнями, працюють у Білорусі, використовуючи створені для України методи та наративи. Серед головних: координація опозиції Заходом як елемент боротьби проти Росії, вплив західних спецслужб, експорт «кольорової революції» Соросом, загроза білорусизації і витіснення російської мови, а Захід сам страждає від масових безладів. При цьому єдиним гарантом суверенітету і розвитку Білорусі може бути тільки Росія, на протести ходять «проститутки і наркомани», що використовують «нацистські прапори», а розповіді про побиття і тортури ― вигадки.




Ці наративи Андрій Єлісєєв ділить на три групи: «Білорусь», «Україна» і «Захід».


― Білоруси мало знають про Україну і війну на Донбасі, тож можуть повірити у те, що кажуть на телебаченні. Так само щодо Заходу ― молодь, яка була за кордоном, буде скептично ставитися до цієї пропаганди, а старші люди можуть повірити. А от обманути щодо внутрішньої повістки складніше.


Андрій Єлісєєв
Фото: facebook/Andrei Yeliseyeu
Андрій Єлісєєв

Частина наративів раніше з’являлася в маргінальних регіональних виданнях і Telegram-каналах, які пов’язують з Росією. Проте у державних медіа їх не було до середини серпня ― час появи співпадає з прибуттям до Мінська команди російських журналістів. Як приклад Андрій Єлісєєв наводить тезу про «кольорові революції» і маріонеток: якщо раніше державне телебачення зберігало нейтралітет у питання Захід-Росія, то тепер з’явилися агресивні заяви. Або ж наратив про небезпеку білоруської Автокефальної церкви, про що раніше взагалі не згадували.


На присутність російських журналістів вказують і окремі маркери. Наприклад, слово «змагари», яке тепер використовують як еквівалент до «бандерівці», раніше не вживали. Так само раніше у новинах не було мізогінії та гомофобії, а тепер протести називають «істерикою вагітних гімназисток», про жінок говорять як про «відьом» і «міфічних підводних демонів сирен». Новим є порівняння Гродненської області з Галичиною в контексті прозахідного сепаратизму, тези про те, що опозиція збирається влаштувати геноцид білорусів, який стане приводом для вторгнення військ НАТО. Це повторює і сам Лукашенко. Також білоруські державні медіа використовують сюжети Russia Today ― як от про силовиків, які нібито нікого насправді не били, а самі постраждали.




Медіаекспертка Надія Білохвостик додає, що раніше Білорусь зображали в новинах як острівець стабільності, а тепер прямо говорять, що на країну чекає розруха і втрата територій, а передача влади ніколи не буває мирною.


На момент зізнання Лукашенка про приїзд російських журналістів Надія вже знала це достеменно: телефонувала колегам з Росії, які підтверджували, що серед них набирають команду для роботи в Мінську.


Надія Білохвостик
Фото: facebook/Надежда Белохвостик
Надія Білохвостик

― Перший тиждень після виборів був дуже дивним. Посипалася сітка новин і програм, журналісти намагалися говорити про протести і жертви, у ефірі програми «Об’єктивно» сказали про фальсифікацію виборів і тортури ― це було вперше і востаннє на нашому телебаченні.


Так само змінилася робота політтехнологів, зауважує Надія. У перші дні після виборів відчувалася певна розгубленість Лукашенка, але вже за кілька днів по країні почали організовувати провладні мітинги.


― На цих мітингах не виступають за Лукашенка, тільки за «цілісність», «стабільну країну» і «проти війни». У новинах про його нібито перемогу перестали згадувати, тепер тільки «ми провели вибори», «ми отримали результат».




На такі мітинги приходять з табличками «Я ― Батька», і Надія сумнівається, що їх дійсно робили білоруси: вони Лукашенка так не називають. Так само на зібраннях з’явилися нехарактерні ікони та чорно-помаранчеві георгіївські стрічки ― раніше їх носили хіба що маргінальні прихильники «русского мира». Незвичними виглядають і автопробіги на підтримку «стабільності». Це демонструють на фоні конфліктів в інших країнах, натякаючи на те, що очікує в разі знищення «стабільності».


У новинах з’явилися нові прийоми ― кадри зі старих фільмів для ілюстрації теперішніх подій. Наприклад, у сюжет про виступ Тіхановської у Польщі додали уривок з фільму «Член правління», де жінка каже: «Стою я перед вами, простая русская баба».


Светлана Тихановская: «Если Лукашенко уйдёт по-человечески, то получит гарантии безопасности. Даже больше»


Ще однією яскравою відмінністю Надія називає мову ненависті й агресію репортерів. Наприклад, вони чіпляються до підлітків на протестах, провокують, називають протестувальників «біснуватими», «виродками», а боротьбу з протестами ― «духовною війною» між «русским миром» і «загниваючим Заходом». Для спокійної державної білоруської пропаганди така лексика не характерна.


― Нас і раніше лякали «майданом», але зараз це у підсумкових новинах чотири тижні поспіль. Наприклад, Тіхановську порівнюють з Тимошенко, а нібито родини українських біженців з Донбасу розповідають про розвал стабільної Білорусі, куди вони втекли від війни. Закінчують сюжети питаннями на кшталт: «Ви хочете, як у нас?». Війною можна налякати старше покоління, але загалом у нас монолітна країна, де немає за що зачепити наратив про розкол країни.




Андрій Єлісєєв також вважає, що подібні методи мають невисокі шанси на успіх:


― Цей інформаційний альянс потрібен Лукашенку для виживання, а сама пропаганда зараз працює і на нього, і на Кремль. Але я не думаю, що наративи, які вони пропонують, можуть закріпитися в суспільстві.


***Зрештою вже після розмови Ксенія пише мені ще раз. «Якщо коротко: я пішла, бо тепер не існує «поза політикою», як було навесні. Тепер спорт, культура, розваги ― це все частина ідеології і працює на неї. Мої програми справді дивилися, і продовжуючи створювати їх, я утримую аудиторію перед “ящиком”».


І судячи з цього та протестів, на які виходять раніше аполітичні білоруси, якщо білоруська державна пропаганда дозволяла жити паралельним життям, то російська вибору не лишає.


Джерело статті: “https://lb.ua/world/2020/10/22/468706_duhovna_viyna_i_zagroza_maydanu_yak.html”